Історія кохання (ваша, ваших батьків, дідусів і бабусь...)

[kazhanchik]

Яка ваша історія кохання (ваших батьків, дідусів і бабусь...), або як ви взяли те що хотіли? :жартую:

щоб було цікавіше, розповім історію... але не про себе і не про своїх рідних ;) просто вона мені сподобалась.

"Після випадку, який трапився з ними(мамкою та татом), коли їм було по 6 років, мабуть, мало людей залишилося, які мали сумніви, що вони не будуть разом [Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
Так от, мої батьки з одного села. Невеличкого такого, під Житомиром))) Комарівка зветься. Але то не так і важливо, хоча... Так от, коли їм було по 6 років вирішили їхні батьки, мої дідусі та бабусі, віддати їх у початкову школу, яка була в нашому маленькому селі. В 6, тому що вже багато знали на свої шість з маленьким хвостом))) Так от, коли вони прийшли(самі чомусь, без батьків, чому так, я й зараз не розумію) до школи, то ні тата, ні маму не прийняли, бо були малими. І вони двоє, ревучи і гарлапанячи на весь, ще тоді маленький, рот, побігли по своїм різним вулицям до хати))) З розповідей бабусі та іншої бабусі все село чуло їхні крики))) Уявляєте, двоє в один день, в одному селі, з однієї і тієї ж причини, і двоє хотіли потім побити вчительку. Ось з того часу...
А ще мамка розповідала, що коли вони вчилися вже у класі 7-8-му, то тато завжди приходив на перерві у їхній клас(в них на паралелі було їх два), сідав напроти мами і пильно дивився на мамку, стеріг, щоб ніхто навіть не підходив))) А потім разом на юристів поступали))) Тато гірше вчився, але просто чудово знає історію, тому поступив, а мама - ні [Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] Тому й тато не пішов на юриста.
А далі пороз"їжджалися. Тато в Чернігів, мамка в Харків. Потім тато в Афган пішов, а коли прийшов було весілля!!!!!!!!! [Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
ЛЮДИ У МЕНЕ НАЙКРАЩІ БАТЬКИ!!!(а для вас - ваші) Пишаймося їми!!! Поважайте, любіть, оберігайте! Вони віддали нам найкраще, тепер прийшла наша черга!!! "

[ПаськО]

розкажу про історію свого кохання...
зустрічалася я з хлопцем 2 роки, мама категорично була проти нього... я вже не знала, що робити...
у нас в місті є одна жінка, яка ставить діагноз, дивлячись на тебе, ну і по фотографії може щось сказати, я була до неї записана.... прийшла в назначений час, прихопивши нашу з хлопцем спільну фоту, ну про здоров"я вже не пам"ятаю, що казала, а про фото, що він не той, за кого себе видає, і що навіть якщо я вийду за нього заміж, то більше 1-1.5 не проживу... але обнадіяла мене тим, що через 6-7 місяців я зустріну свою долю....
сказала, може десь я себе підсвідомо вже запрограмувала на розставання і очікування того нового... я почала до всіх прискіпливо придивлятися з німим питанням в очах: "а може то він??!!"
десь приблизно через місяців 8 я потрапила на весілля за дружку, а дружбу свого ніколи в очі навіть не бачила, але як ми познайомилися, так і далі крокуємо по житті... мій дружба став моїм коханням і моїм чоловіком....
саме цікаве, що наші тати 15 років разом літали на заробітки в сибір, і коли довгими вечорами грали в карти, говорили між собою про нас, що може колись ми познайомимось, одружимось і вони породичаються - як в вводу дивились:прикол::прикол::прикол:.

[L.D.]

дєвкі, я навіть не буду писати свою, бо ваші просто супер. як то кажуть фатум є фатум! і треба в це вірити.:посмішка:

[kazhanchik]

дєвкі, я навіть не буду писати свою, бо ваші просто супер. як то кажуть фатум є фатум! і треба в це вірити.:посмішка:

До речі про свою ти могла б написати. Вона теж... цікава:жартую:

[L.D.]

чим? те що я з чоловіком познайомилась в курілці?
чи те , що назвав своє і"мя і тому подібне..........:посмішка:а, прікол був в тому, що я перед тим розійшлась з хлопцем (з яким зустрічалась 8майжероків) і тут бозя подарив мені андрія і ми одружились за 3 місяці))))))))):прикинь:

[kazhanchik]

ну от бачиш! а то не хочу... не буду.... :прикол:

[Самотня]

от бачиш, l.d., як в тебе доля склалась! а ти мабуть і не думала тоді, що незабаром вийдеш заміж. життя - дивна штука.
а ми познайомились в магазині. маю звичку купляти фрукти в одному магазині. намагаюсь їх брати собі на обід. спочатку не звернула уваги, а потім помітила, що майже кожного дня в той самий магазин (таксамо в обід) заходить симпатичний хлопчина. він мені сподобався, але заговорити з ним першою я не наважилась...
одного разу він мені просто допоміг поскладати все в сумку, і з того часу ми почали з ним вітатись. згодом зустрілись на вулиці і почали розмовляти. і до нас дійшло шо ми навіть не познайомились! ми пішли на каву... і з того часу зустрічаємось. ніби нічого особливого, але хто б міг подумати?! :прикинь:

[скарлет]

я теж розкажу одну історію.
це про мою двоюрідну сестру.
була вона дівчинкою тихою, гарно вчилась у школі, потім в технікумі, не ходила на дискотеки і завжди жила з батьками. після закінчення навчання пішла на роботу на швейну фабрику, де працювали її тато і мама. відповідно на роботу і з роботи ходила разом з мамою. по вечорах сиділа вдома. здавалося б де вона може познайомитись з хлопцем? тим більше що на роботі працювали переважно жінки, а чоловіки - за пятдесять років. допоміг випадок. ішла вона з мамою на роботу і необережно переходили дорогу, мало не збила їх машина. а виявилось що водій тієї автівки якраз їхав на ту ж фабрику до свого знайомого, яким виявився її тато. він і розпитав у нього про гарну чорняву дівчинку, яку він ледь не збив:посмішка: з того часу вони разом:посмішка:

[Тихе]

не має нічого особливого в нашій історії, окрім того, що ми не планували серйозних стосунків... скоріше навпаки. а з часом зрозуміли, що одне без одного просто не можемо!:почервоніла:

[Natalyuska]

вони народились, жили в одному селі, вчились в одній школі, правда в паралельних класах, а познайомились аж по закінченню школи. ніч, в сільському клубі танці. вона свариться з знайомим (ніяких таких стосунків з ним не було), б'є його по "морді", а коли той хоче дати здачу, підходить він, стає позаду, обнімає, обгортає її своїм пальто, і каже знайомому, який вже почервонів від злості "не рухай мою жінку!" :тішусь:
отак вони - мирослав і ірина познайомились і почали зустрічатись.
трохи згодом мати хотіла видати заміж іру за нелюбимого, проте вона втекла, довго плакала в обіді на рідну матір, бо та ж знала про мирослава. а коханий дізнавшись, просто сказав "ну і глупа, ти була б вже жінка, а так ше дівка :жартую:"...
сьогодні вже 48 років їхньому шлюбу, скоро золоте весілля..., та по нині вони кажуть один одному "кицю", їхнє почуття таке ж як і колись ніжне, щире і взаємне....
дивлюсь на них і сама прошу в бога такого гарного подружнього життя, хочу, щоби моя сім'я була такою ж, як в моїх дідуська і бабуськи :втіха:

[Тихе]

як гарно.... :хочу:

[Natalyuska]

я думаю, ні я впевнена, що небуває негарної історії кохання. кожна історія чудова по свому, в кожної пари своя неповторна історія, своє неповторне почуття. от тільки треба вміти розказати, треба вміти звертати увагу на дрібниці, які слугують прикрасою у всьому:кохання:
хтось каже шось типу такого - "в нас не було нічого цікавого" :ох: , але насправді упускається головне, упускаються дрібниці..., адже, можливо, коли ви знайомились, хтось зашарівся, або він за вами ходив тривалий час, а заговорити соромився..., а перші квіти подаровані ним, перший подарунок ..., він не знає ваших вподобань, тому коли дарує трохи переживає або нервує, а вдруг вам не сподобається..., а перше побачення, коли він хоче справати гарне враження, так щоб ви від нього не втекли..., а пригадайте пропозицію руки і серця (навіть, якщо ви разом вже багато років і пропозиція не була романтичною, а скоріше це було рішення обох)..., ви захворіли чи вагітні, як він старається вас берегти... і т.д......
такі дрібниці - це життя, їх не можна упускати чи забувати, бо тоді життя стане сірими і нецікавими буднями. ми самі робимо життя яскравішим...:тішусь:

[Жожоба]

я кстате очень часто вспоминаю такие мелочи - муж удивляется как я все это помню?! :прикол: так приятно все это вспоминать... сразу всплывают пережитые тогда чувства... :почервоніла:

[sigmapel]

Бабуся за час його служби, переїхала до цього міста, так ось, у тітки мого майбутнього батька жила дівчина (знімала житло) навчалася в технікумі разом з моєю майбутньою мамою. Батько прийшов до тітки у неї був син, його племінник, того разу і відбулося його знайомство з моєю мамою.Незабаром відпустка закінчилася, і він знову повернувся на Далекий Схід. Йому залишалося служити ще 8 місяців.Він себе лаяв за те, що не впізнав її адресу і не міг написати їй листа, мучився від думки, що за час його служби в неї заведуться нові знайомства, що вона його забуде і не дочекається і найголовніше, що і домовленості про те, щоб вона його чекала, не було.Одним словом ці 8 місяців для нього були суцільним кошмаром.Коли він демобілізувався, на другий же день він прийшов до тітки щоб хоч щось дізнатися, а дівчина, що жила в тітки була двоюрідною сестрою моєї мами в розмовах мало-помалу, батько дізнався що у неї був хлопець вона з ним дружила , він виявився покидьком і що в даний момент вона вільна.Її сестра зрозумівши, що батько закоханий, вирішила їх влаштувати їх більш близьке знайомство, сказала про це батькові він був не проти, одне бентежило, захоче вона з ним зустрічатися чи ні. Дівчина (до речі її звали Євгенія) обіцяла все влаштувати.Довго батько з нетерпінням чекав результат і ось одного разу, Євгенія передала батькові привіт від тієї, яку він любив безмовно так довго. Він був на сьомому небі від щастя, він став мріяти про зустріч і в той же час боявся зустрічі, боявся, що це просто сон.Євгенія передавав і передавала йому вітання, натякала, що пора і зустрітися їм, а батько все не наважувався.Але напередодні свята 8-го березня він дозрів, і раптом спіймав себе на думці що він забув, зовсім забув, як виглядає предмет його любові, чи то від його переживань, чи то від того, що він її не бачив з тих пір як приходив у відпустку з армії ... словом немає образу перед очима, одне розпливчасте пляма.Соромно йому було зізнатися Євгенії, що він її не пам'ятає, але робити нічого, зізнався: Євгенія показала йому фото, і все це було як удар блискавки, як гуркіт грому в сонячний день, батько був вражений тим, що так довго не наважувався на їх зближення. У цей же вечір вони з Євгенією поїхали на зустріч.Через три з невеликим місяця, було весілля, а через 9 місяців з'явився ваш покірний слуга. Ось така історія знайомства і любові моїх батьків.

[Niko4ka]

а я зі своїм зустрічалася 4 роки, думала - назавжди. І тут - через якусь дурну сварку ми розійщлись. Я довго намагалася його повернути, бо сварка реально була дурацька, але, як виявилося, це була просто причина мене кинути, бо вже давно з іншою він шури-мури крутив...
Мені дуже важко було це пережити, добре, що друзі були....Подруги...Одна з тих подруг зустрічалася з хлопцем 2 роки, але її тягнуло на іншого...Вона розішлася зі своїм, а ми всі разом товаришували, і почала з іншим. А ми двоє, кинуті нашими коханими, з дружби плавно перейшли на любов. Вже 4 роки як перейшли))

Я думала, що я така погана, що сварилися ми з моїм колишнім через мене, що зрадив він мені теж через мене. Але врешті решт я зрозуміла - справа була не в мені, бо зі своїм коханим ми вже 4 роки живемо і таких сварок в нас ніколи не було, як з колишнім. Одним словом, то була не любов, а привичка.. А тепер - кожен день як перший))) Оце любов)) Знаю, не дуже цікаво, але як є))

[irens]

Я вважаю, що в мене історії ще немає. Живемо, ростуть діточки, постійна турбота. А життя батьків – це цікаво. Познайомились на спортивних змаганнях. Оженилися. Багато ходили по походах(займались туризмом). Вже діти дорослі, а кохання лишилось не перетворилось на звичку.