Вогник
30.04.2009, 09:02
добре, що спати не хочеться. ватра яскраво горить. потріскує... веселі іскорки підіймаються до небес в шаленому гуцульському танці. вони, напевно, радіють так, очікуючи возз’єднання з кровними сестрами-зірками. чумацький шлях хитро споглядає на ці посягання наївних іскорок.
місячне сяйво заливає ту цнотливу частину галявини, яку не загарбало світло вогню. молодий чортяка-місяць має грайливий настрій. він тікає за дерева, ховається за нечисленні будівлі навколо. він ще не розуміє, що йому нема куди сховатись – усюди його перестрівають галявинки та лісочки, які прагнуть його світла. ні, вони його вимагають. вони просто потребують його як повітря. вони задихаються без нього, життєдайного. і вони його таки здобудуть, адже призначення місяця – віддавати світло. і які чудернацькі гримаси він би не корчив, і яке б величезне бажання лишити все собі він би не мав, не має він на це права. творіння залежне від творця. все на світі отримає належне йому світло. на жаль, не у всього на світі така солодка доля – жити вічно і віддавати себе усьому прагнучому.
брехливе вогнище. воно обіцяло розраду на небі. воно боляче ранить, розважливо вириває шматочки дерева, вкинутого йому на поживу.
летять іскорки до небес... та не знають вони, що ось-ось це свято життя закінчиться. зараз вони останній раз вдихнуть повні груди чистого гірського повітря і згаснуть навіки. зникнуть з лиця землі. навіки. таких самих, як вони були, більш ніколи не буде.
їхні маленькі легесенькі тільця як осіннє листя тихенько спадуть на землю. один попіл лишився по них. лише брудно-білий попіл.
усі сиділи навколо вогнища та раділи життю.
ватра усім посміхалася та весело тріскотіла. усі раділи загальній єдності.
лише брудно-білі попілинки маленькою хуртовинкою кружляли біля вогнища. тільки ця хуртовинка й могла нагадати, що яскраві, життєрадісні іскорки колись існували.
місячне сяйво заливає ту цнотливу частину галявини, яку не загарбало світло вогню. молодий чортяка-місяць має грайливий настрій. він тікає за дерева, ховається за нечисленні будівлі навколо. він ще не розуміє, що йому нема куди сховатись – усюди його перестрівають галявинки та лісочки, які прагнуть його світла. ні, вони його вимагають. вони просто потребують його як повітря. вони задихаються без нього, життєдайного. і вони його таки здобудуть, адже призначення місяця – віддавати світло. і які чудернацькі гримаси він би не корчив, і яке б величезне бажання лишити все собі він би не мав, не має він на це права. творіння залежне від творця. все на світі отримає належне йому світло. на жаль, не у всього на світі така солодка доля – жити вічно і віддавати себе усьому прагнучому.
брехливе вогнище. воно обіцяло розраду на небі. воно боляче ранить, розважливо вириває шматочки дерева, вкинутого йому на поживу.
летять іскорки до небес... та не знають вони, що ось-ось це свято життя закінчиться. зараз вони останній раз вдихнуть повні груди чистого гірського повітря і згаснуть навіки. зникнуть з лиця землі. навіки. таких самих, як вони були, більш ніколи не буде.
їхні маленькі легесенькі тільця як осіннє листя тихенько спадуть на землю. один попіл лишився по них. лише брудно-білий попіл.
усі сиділи навколо вогнища та раділи життю.
ватра усім посміхалася та весело тріскотіла. усі раділи загальній єдності.
лише брудно-білі попілинки маленькою хуртовинкою кружляли біля вогнища. тільки ця хуртовинка й могла нагадати, що яскраві, життєрадісні іскорки колись існували.